Четвер
28.03.2024
16:26
Ви увійшли як Гість
Група "Гості
   
Ласкаво просимо!
    на офіційний сайт Попаснянської багатопрофільної гімназії №25
Головна Реєстрація Вхід

Меню сайту

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 128

Міні-чат

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 
 
 
 
 

Психологічна просвіта

«Спілкування без конфліктів»

 

/Files/images/i (16).jpg

Все споры разрешает не война,

как пережиток варварской эпохи,

а человек чья мысль и речь сильна,

чье сердце откликается на вздохи.

И.Северянин

КОНФЛІКТ - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби.

Чотири стадії перебігу конфлікту:

• виникнення конфлікту (поява протиріччя);

• усвідомленн

 

я певної ситуації як конфліктної хоча б однією зі сторін;

• конфліктне поводження;

• результат конфлікту.

Серед конфліктів виділяють:

конкуренція — зосередження уваги лише на своїх інтересах і повне ігнорування інтересів партнера;

• ухиляння — брак уваги як до своїх інтересів, так і до інтересів партнера;

• компроміс — досягненн

 

я часткової вигоди кожної сторони;

 

• пристосування — підвищена увага до інтересів іншої людини на шкоду власним;

• співпраця — стратегія, що дає змогу врахувати інтереси обох сторін.

Як запобігти конфліктам?

1. Стримуйте своє роздратування.

2. Будьте впевнені в собі.

3. Не давайте протилежній стороні негативних оцінок.

4. Ясно формулюйте, чого ви хочете.

5. Запропонуйте висловитися насамперед опонентові.

Дотримуйтеся принципів конструктивного ведення переговорів:

обговорюйте проблему, а не людей;

• з’ясуйте глибинні причини виникнення конфлікту;

• запропонуйте якнайбільше ідей щодо розв’язання конфлікту;

• розгляньте, наскільки ці ідеї відповідають вашим інтересам;

• прийміть рішення, яке влаштовує обох, і домовтеся його виконувати.

 

 

В очікуванні чуда: психологія свята

                  Традиція спільних свят відіграє істотну роль у житті родини, оскільки свято несе в собі функцію духовного єднання, колективного самовираження, зняття тягаря буденних проблем і турбот. Загальносімейні святкові дати, сама підготовка до свята: наявність певних ритуалів, наприклад, способів вітати один одного, дарувати подарунки, організовувати певний сценарій свята, готувати певні страви і т. п. — гарна можливість створити і закріпити спільні родинні традиції. Звичайно, при бажанні самої родини, всіх домочадців, мати ці традиції. В цьому відношенні Новий рік, мабуть, найбільш домашнє тепле свято.

                    Зміст кожного такого свята відображає цінності сім'ї. Це привід подарувати один одному увагу, турботу, тепло. Доведено, що свято має здатність групового впливу, тут затверджуються стереотипи поведінки й ціннісні орієнтації. Атмосфера чуттєво-емоційної насиченості, яка, як правило, панує під час таких подій, полегшує їх засвоєння і закріплення в свідомості.

                     Подарунки, насамперед, повинні відповідати віку, інтересам і захопленням людини.

                     Для дитини кращий подарунок — іграшки, підібрані з урахуванням її пристрастей. І якщо у батьків немає можливості купити дорогий подарунок, не слід видобувати його "чого б це не коштувало" — інакше дитина зрозуміє, що вона може маніпулювати батьками.

                     Крім того, дитина повинна теж брати активну участь у підготовці до свята і в церемонії дарування. З раннього дитинства діти щось майструють, малюють, ліплять — і вдома з мамою, і в дитячому садку. Запропонуйте подарувати саморобки, зроблені власними руками, татові, сестричці, бабусі. Коли дитина підросте, її можна брати з собою за покупками, вибирати подарунки, пропонувати дитині проявити ініціативу і фантазію. Не забувайте щиро хвалити дитину за зроблений вам подарунок, тим самим, заохочуючи і мотивуючи дитину долучатися до культури і традицій дарування. Нехай дитина зрозуміє, що дарувати подарунки ще приємніше, ніж отримувати. На власному прикладі показуйте дитині, як вам подобається дарувати подарунки іншим.

                     В деяких сім'ях прийнято відзначати свята окремо. Батьки (найчастіше це річниця весілля або інші "подружні" дати) святкують без дітей, підсвідомо повертаючись до періоду бездітності, до періоду залицяння, переживання яскравих емоцій, свободи; а діти відзначають свята без батьків, насолоджуючись спілкуванням і грою з однолітками. Але частіше для сімей не існує "роздільних свят". І можливо, це більш правильна позиція. Так як спільне святкування — це спосіб зближення членів сім'ї, заснований на емоціях радості, спільної діяльності, спосіб уникнути непорозуміння. Психологи зазначають, що у дітей повинна бути можливість різного мікросоціального спілкування. Наприклад, поїздка до бабусі, близьких родичів.

                    Іноді підлітки хочуть святкувати Новий рік без батьків, з однолітками. Для тінейджерів (і це їх головна вікова особливість) найважливішим є безпосереднє спілкування з однолітками в школі, на вулиці, в компанії. Не варто категорично забороняти щось дитині — ви ризикуєте отримати бурхливу емоційну реакцію від дитини, скандал. Тим більше, закривши її в будинку, вам все одно не вдасться створити враження, що "вся родина в зборі", що "все добре". Доречно запропонувати дитині провести якийсь час у колі сім'ї, і все-таки відпустити, дотримуючись всіх заходів безпеки. Дізнатися, куди дитина йде, хто в компанії, супроводжувати дитину.

                     Як варіант — можна напередодні взяти участь в організації вечірки на чужій території, або запропонувати запросити друзів у свій будинок. Все залежить від дитини, наскільки вона психологічно зріла. В юнацькому віці стає актуальним "відділення" від дорослих. Але батьки мають бути впевнені, що їх дитина в безпеці.

                              Сам по собі Новий Рік несе в собі життєстверджуючий, позитивний заряд. І неважливо в цю чарівну ніч — скільки років дітям і скільки батькам. І чи вірять вони в Діда Мороза — тепер це просто ще один приємний сімейний сюрприз у теплій атмосфері домашнього свята.

Чи можуть виконуватися бажання завдяки гарному настрою?

               Чим би ми не займалися - важливою справою, обмірковуванням майбутніх планів, найважливіше - з яким саме настроєм це робиться.

                Кожен з власного досвіду знає, що радісний або піднесений настрій дає позитивний імпульс будь-якого почину.

                 Якщо вчинки чи події починаються в гарному настрої, все виходить легко і в короткий термін.

                  Чи можна "творити" гарний настрій? Як навчитися керувати ним? Як за допомогою гарного настрою досягати бажаних результатів?

                  Очевидно, перебувати в гарному настрої з ранку до вечора (а втім, і вночі - бачити радісні яскраві сновидіння) хочуть всі без винятку. Але люди "влаштовані так, що знаходять безліч приводів його собі зіпсувати. Важливо відразу запам'ятати, що настрій - перш за все, результат відношення до навколишнього світу. Якщо ставитися до будь-яких подій явно негативно, то й настрій швидко стане відповідним. Тому перше правило - щоб створити гарний настрій, необхідно намагатися знаходити в подіях, навіть якщо вони здаються спочатку різко негативними, що щось добре, корисне.

                  Успішні люди відрізняються від людей, які поки що не досягли успіху, саме вмінням "перетворювати кислі лимони в лимонад". Іншими словами, негативне перетворювати на позитивне. Знаходити в усьому уявно "поганому" якусь особисту або суспільну користь. Наприклад, зламався телевізор - зате можна почитати книгу, до якої не доходять руки ось вже місяць. Дощ на вулиці - зате дощ розжене веселу компанію, що збирається ввечері на лавці біля під'їзду, і ніхто не буде заважати спати.

                   Напевно кожен на практиці стикався з підтвердженням висловлювання "Думки матеріалізуються". А якщо перебувати в пригніченому настрої, то і думки будуть відповідними. І чим довше затягується депресія, тим більше шансів, що все негативне буде матеріалізуватися. У свою чергу, позитивний настрій налаштовує "стрічку" подій на зовсім інший, мажорний лад. Саме тому імпульс гарного настрою "розгортає" події, і вони матеріалізуються в легкому і простому ключі.

                   Простий, але ефективний спосіб "притягати" гарний настрій - завжди думати про те, що ви хочете, тобто про приємне і позитивне. А не про те, чого вам не хочеться, - негативне і небажане. Адже буде матеріалізоване саме те, про що думалося частіше і найдовше. Як ви думаєте, про що "правильніше" думати - хотіти прийти на навчання вчасно або не хотіти спізнитися? Відчули різницю?

                   Існує думка, що гарний настрій можна отримати тільки тоді, коли все налагоджено - побут, кар'єра, сім'я, достаток. Але як же бути, якщо чогось з перерахованого поки що немає, отримати дуже хочеться, а не виходить, і тому немає настрою? Правило виходу з подібних ситуацій просте - "відпустити" ситуацію, не зациклюватися" в ній. Потрібно просто прийняти як даність, що чогось у вас поки немає. Але тримати на підкірці, що коли-небудь - і це відбудеться дуже скоро - обов'язково буде! Як тільки виходить "відпустити" негативну або небажану ситуацію, настрій відразу покращується! Турбуватися адже більше немає про що.

                 Коли у нас гарний настрій, ми посміхаємося. Тобто як результат на імпульс з мозку певні м'язи скорочуються, і на обличчі з'являється посмішка. Чи не можна використовувати зв'язок "настрій - мозок - скорочення м'язів обличчя - посмішка" у зворотному напрямку? На щастя, відповідь на це питання позитивна.

                Виявляється, для поліпшення настрою достатньо всього 5-10 хвилин посидіти з "штучною", вимушеною усмішкою. Навіть якщо посміхатися зовсім не хочеться і настрій гірше нікуди. При цьому бажано, щоб хоча б спочатку виконання вправи вас ніхто не бачив. М'язи нервовими волокнами пов'язані з мозком і через мозок впливають на настрій. Через кілька хвилин посмішка стає справжньою і ви усвідомлюєте, що посміхаєтеся цілком щиро.

                 О, диво! Покращується Настрій!

 

Особливості поводження зі співрозмовниками різних психологічних типів

               Кожен із нас потрапляв у ситуацію непорозуміння при спілкуванні, Незалежно від того, якою була тема розмови, з ким саме ми розмовляли та до якого психологічного типу належав співрозмовник. Іноді ми інтуїтивно відчуваємо, з якою людиною як саме треба розмовляти, щоб домогтися взаєморозуміння. Але найчастіше на це ніхто не звертає особливої уваги, ми зайняті лише собою і лише тим, що говоримо самі.

               Звідси більшість конфліктів. Отже, щоб не припускатися подібних помилок у спілкуванні, корисно знати психологічні типи характеру наших співрозмовників. Швидко оцінивши і визначивши тип, ми вже не ризикуємо образити людину чи самому вскочити в халепу.

               Менші за кількістю класи людей, на відміну від культурних спільнот, розглядаються у психологічних типологіях. На загальному рівні їх можна поділити на мотиваційні, безпосередньо пов'язані з організацією діяльності людини, та когнітивні, тобто такі, що описують особливості її мислення.

               Дж. Д. Белл виділяє шість мотиваційних типів особистості: 1) той, що командує; 2) той, що атакує; 3) той, що уникає; 4) той, хто догоджає; 5) той, хто виконує; 6) той, хто досягає.

              1. Особистість, яка командує, має контролювати кожну ситуацію, з якою стикається, домінувати у кожній групі, в якій бере участь, жити упорядкованим, систематичним життям. Вона не любить невизначеності, бачить світ у чітких категоріях, підходить до кожної ситуації догматично та вперто. Прикладом такого мотиваційного типу може слугувати французький президент Шарль де Голль;

                2. Особистості, яка атакує, треба звільнитися від відповідальності або залежності від інших. Вона завдає ударів іншим і уникає обов'язків, руйнує плани, але не висуває рішень, любить дебатувати. її риси - саркастичність, цинізм та зневажливе ставлення до життя. Найяскравішим прикладом того, хто атакує, є Адольф Гітлер;.

                3. Особистість, яка уникає, прагне не наражатися на поразки. Метою її життя - ховатися. У неї мало самовпевненості, вона віддає перевагу стабільним та рутинним завданням. Особисто не ризикує і ставить для себе нескладні цілі.

               4. Особистість, яка догоджає, прагне зробити так, щоб інші любили та підтримували її. Вона хоче, щоб її поважали і вважали щедрою та доброю. Воліє виконувати завдання, які передбачають роботу з людьми на товариській, компанійській основі.

               5. Особистість, яка виконує, прагне досягти визнання та отримати престиж. Задля цього маніпулює іншими та хоче справити враження, намагається бути респектабельною, змінює свої цінності, аби посісти найвигіднішу позицію. Така людина шукає завдань, які можуть підвищити її імідж та престиж.

              6. Особистості, яка досягає, потрібно максимально використати і розширити свій потенціал, домогтися найвищих рівнів компетенції, самовиразитися. Вона концентрується на проблемі, на меті, не є егоїстом, оскільки їй не бракує впевненості, щоб працювати над складними, проте реалістичними завданнями. Присвячує себе речам, у які вірить, а не тим, які просто забезпечують їй матеріальне благополуччя чи престиж. Такими були Лінкольн та Рузвельт.

               Вельми спорідненими з мотиваційними типами особистості є її когнітивні типи, що ще раз підтверджує найтісніший зв'язок організації поведінки особистості та особливостей її мислення.

              Л. Фрізен виділяє сім когнітивних типів особистості, які він також називає сімома різними формами мислення.

              До першого належать "люди, що сприймають". Це креативні, творчі індивіди з сильними здібностями до асоціації та усталеними поглядами. Вони вміють давати чіткі "чорно-білі" відповіді на складні запитання. У розмові спираються на факти - якими вони їх бачать. їхній комунікації не вистачає вірогідностей та уявлень, які дають можливість мислити незалежно. їхні співрозмовники мають сприймати все, що вони говорять. їхні розповіді зрозумілі, часто включають якісь моральні уроки, приправлені гумором, і засвідчують їхню відкритість.

               Представники цієї групи прагнуть бути піонером у справах, вирішують одночасно кілька завдань. Вони радіють втіленню своїх рішень у життя. Те, що у їхньому мисленні поєднується багато факторів, робить їх часто адекватно організованими. Мовлення таких людей спонтанне, одна ідея запалює іншу; вони можуть легко відповідати на коментарі та аргументи інших та синтезувати все, про що йшлося у розмові. Ці люди швидко приймають рішення, базуючись на доступній інформації, але можуть змінювати їх, навіть кардинально, якщо отримають нові дані.

             До іншого типу належать "люди, що служать". Це практичні, емоційно стабільні індивіди. Вони відчувають, що у їхньому житті не буде ні великих злетів, ні провалів; вони компенсують нестабільність інших. У житті таких людей всьому є місце і все на своїх місцях. Вони створюють домашню атмосферу, оточуючі залюбки товаришують з ними. Більше, ніж інші, вони хочуть бути ознайомленими із загальним планом дій, фокусуються на практичних питаннях, що звужує їхній інтерес до наступних кроків.

             Це люди, які самі починають і самі закінчують справу, і роблять все відразу правильно. Інколи навіть жертвують кінцевими строками на користь якості виконання. Вони не запрошують інших зробити роботу за них. Звичайно, вони хочуть догодити іншим, навіть за рахунок тих справ, які мають виконати самі; вони дуже лояльні до колег. Але це не означає, що такі люди служитимуть іншим. З точки зору комунікації вони незадовільно спілкуються. Делегування обов'язків та публічна діяльність для них - справа не з простих.

             "Люди, що вчать", третій когнітивний тип, схожі на "людей, що служать" у тому сенсі, що люблять порядок, але не практичний, а інтелектуальний. Вони стають справжніми ученими (хоча й інші психологічні типи також можуть перейматися науковими дослідженнями). Такі люди часто ставлять запитання "чому?" Вони мають знати, яким чином одне поняття впливає на інші. Палко прагнуть створити уніфіковану, всеосяжну ментальну структуру референції (посилань), таку, з якої можна робити точні висновки та передбачення.

             "Люди, що вчать", як і "ті, що служать", можуть змусити себе використовувати свої сили до останніх меж. Це трапляється, коли вони прагнуть знайти аналітичний порядок. "Ті, що вчать" є комунікаторами понять, віддаючи перевагу лекційному методу, а не інтерактивним технологіям. Вони не люблять, коли їх перебивають, поки вони не змалювали повну картину, не виклали всю думку.

              Четвертий когнітивний тип, "люди, що співчувають", обдаровані "шостим чуттям", яке ідентифікує їх з іншими. Вони відчувають те, що відчувають й інші, їм болить, коли болить іншим. Такі люди гостро переживають нещирість. Вони можуть діяти від імені слабких, жертв. їм важко захищатися, навіть якщо їх звинувачують безпідставно. Часто говорять непрямо - розлого пояснюють, розповідають невеликі історії, а потім розчаровуються, коли слухачі не розуміють їх підказку.

               "Люди, що співчувають" гостро відчувають порушення гармонії, вони розвивають у собі непорушні основи правди. Свідомість стає провідником їхньої поведінки. Навчання може розширити їхній досвід. Вони можуть бути хорошими правниками, музикантами, інженерами, медсестрами або психологами.

               "Люди, що спонукають" не будуть читати певний матеріал, якщо не вбачатимуть у ньому практичної цінності. Вони вчаться з досвіду, споглядаючи, що працює, а що ні. До кола їх читання входить історія, біографії та література про подорожі, оскільки все це містить уроки з життя. Такі абстрактні речі, як математика, філософія чи теологія, залишать їх холодними. Це природні лідери. Вони підштовхують всіх, хто їх оточує, до максимального використання їхнього потенціалу, хоча самі можуть відкладати на потім зміни на краще у своїй особистості.

               "Люди, що спонукають" можуть бути дуже неакуратними. Та водночас своєю дисциплінованістю, власним прикладом можуть вести за собою, але не командувати. Соціальну групу, до якої вони належать, бачать крізь призму індивідів - швидко знаходять потенційно сильних особистостей, вимагають уваги кожного при спілкуванні, помічають персональне зростання особистостей. Робота є для них майже грою - вони виконують її у спосіб, який їх максимально задовольняє.

               "Люди, що жертвують" - дуже складний тип. Вони навіть можуть говорити про себе у третій особі або у множині. Без сумніву, обдаровані багатьма талантами, але звужують свою активність до реалізації лише частини потенціалу.

                  Представники цього психологічного типу прагнуть використовувати можливості усюди, де їх бачать. Легко можуть працювати від 16 до 20 годин на добу. Люблять пригоди та виклики, у захваті від детективів, таємниць, ігор та головоломок, якщо знають, що можуть перемогти.

                  Загалом, це цілеспрямовані люди, які люблять змагання в усіх сферах життя, досягати вершин. Вони високопрофесійні і бояться лише несподіванок, через які можуть втратити контроль над ситуацією. Вони просто ненавидять програвати спори, навіть вимагають від опонента відкрито визнати, що вони перемогли. їхнє мислення побудоване у поняттях інвестицій та дивідендів. Відчувають незручність бути зобов'язаними перед кимось, оскільки прагнуть зберегти незалежність та контроль над ситуацією. Однак здатні на самопожертву, коли все інше не спрацювало. Готові розпочати все спочатку, щоб бути вільними від провини.

                   При звуженні потенціалу "люди, що жертвують" можуть бути орієнтовані на слугування, сприйняття чи навчання. Різниця між "тим, що жертвує" та іншими трьома психологічними типами в тому, що "ті, що жертвують" можуть перемогти страх поразки.

                  Останній когнітивний тип, що виділяється у даній класифікації, - це "люди, що сприяють". Цей тип вказаний останнім, бо його представники можуть легко розпізнати себе у будь-якому іншому когнітивному типі. Якщо ви не можете розпізнати себе серед інших представників класифікації, то, мабуть, належите до "людей, які сприяють". Це природжені дипломати, звичайно з великим колом знайомих (зважте - знайомих, а не друзів, бо вони збалансовують свій інтимний світ). Спілкуються з людьми, які їх оточують, адаптуючи їх одне до одного, сприяючи їм, зближуючи їх.

                    "Ті, що сприяють" - природжені експериментатори, які налагоджують будь-яку діяльність. їм властива постійна розумова активність, без неї вони нудьгують. Живуть теперішнім часом - спостерігають, слухають, відчувають, збирають інформацію (інколи колекціонують речі), радіють досвіду - хоча й дещо відсторонено, як спостерігачі.

                    Окрім того, що такі люди природжені дипломати, вони ще й вправні менеджери. Можуть бути дуже впертими, якщо примушувати їх стати на чийсь бік у конфлікті. Тому віддають перевагу бути "другою особою" в керівництві.

                Окрім вище перерахованих психологічних типів, виділяють три концепції особистості: психологічну, соціально-психологічну, фізіологічну.

 1. Психологічна відома ще з давніх часів, коли були відкриті чотири психологічні типи: сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик. На цих типах формується характер, темпераментні здібності, сукупність переважаючих мотивів діяльності особи і особливості процесу психологічної реакції.

 2. Соціально-психологічна передбачає два типи людей:

 а) інтровертивний (замкнений, спрямований на себе, самоспоглядальний) - максимально розвинений індивідуаліст;

 б) екстравертивний (відкритий, доброзичливий, товариський, спрямований на оточуюче середовище) - яскраво виражений колективіст.

 3. Соціальна концепція. Відомо, що в кожному середовищі складається і формується чітко виражений тип людини, який можна виокремити за характером дій на такі:

 Перший - виконавець. Фактично діє механічно, - що скажуть, те й зробить. Особистої ініціативи не виявляє. Як правило, у разі висунення на керівну посаду стає формалістом, відповідно накладаючи відбиток і на стиль управління, і на взаємини з підлеглими. За психологічним типом це найчастіше холерик або меланхолік.

 Другий - соціальна активна особистість. Людина живе активним громадським життям, ініціативна, з широким колом суспільних інтересів. На жаль, можна в цьому соціальному типові зустріти два різновиди. Перший - справжній активіст і суспільно активна особистість, другий - зовні показний, формальний, мітингово-поверховий, дина-логічний. Другий різновид - найнебезпечніший, тому, що на початку важко розгледіти його справжню сутність, побачити, що все зовні - показне. Такі люди були й залишаються найзапеклішими ворогами чесних і працьовитих. Це можуть бути як сангвініки, так і холерики.

 Третій - винахідлива особистість. Людина творча, з високо розвиненим почуттям нового першовідкривача. За натурою це може бути замкнена особа, а точніше постійно зосереджена, в пошуках, яка має широкий світогляд в галузі вузької спеціалізації. Лише найгеніальніші з них не замикаються у колі своїх інтересів. Переважно це люди сангвінічного типу.

 Четвертий і п 'ятий типи - творчі особистості, близькі за діяльністю до третього типу людей, хоча відрізняються тим, що не обов'язково щось самостійно відкривають чи пропонують, а до вже відомого й відкритого можуть додати елемент новизни саме завдяки творчому підходу до справи.

 

Дитяча агресивність

Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не означає, що вона робить негативний вчинок.

Виявляється, агресія – це форма поведінки, спрямованої на самозахист. Вона служить для адаптації до навколишнього середовища, задоволення бажань і досягнення мети. Тобто це те, що властиве нам від народження, те, що не можна знищити, можна тільки приглушити.

Агресія: за і проти (на думку Генріха Перенса)

 

1. За.

Агресія – самозахисна поведінка, настійлива, не ворожа, спрямована на досягнення мети та тренування.

Дитина в цьому випадку поводиться агресивно, щоб самоствердитися, взяти гору в якій-небудь ситуації, а також удосконалити свій досвід. Така поведінка служить для захисту потреб, власності, прав та тісно пов’язана із задоволенням власних бажань, досягнення мети, так само як і здатністю до адаптації.

Дитина хоче щось зробити, але в неї виходить. Нормально, що в цій ситуації вона може розсердитися. Не треба в цей момент сварити дитину. Краще дати дитині можливість «посердитися». Наприклад, побити боксерську грушу або подушку, порвати газету. А потім навчити, що можна розсердитися і сказати собі: «Я все одно зроблю це!». Тоді обов’язково все вийде. І тоді не треба буде сердитися.

Цей тип агресії є важливим засобом розвитку пізнання й здатності покладатися на себе. Він спонукає до необхідної конкуренції, яка в своїй основі не є ворожою й деструктивною.

Безумовно, прояви цього типу агресії природні до здорового адаптування до середовища.

2. Проти.

Агресія ворожа, тобто злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточенню.

Ненависть, лють, задерикуватість, бажання помститися також можуть бути формою самозахисту, однак породжують багато особистих проблем і змушують страждати оточення.

Ворожість можуть викликати і активізувати сильні неприємні переживання. Крім того, ворожа агресивність може бути викликана відвертим бажанням завдати комусь болю та отримати від цього особливе задоволення.

Нестерпні стрес і біль змінюють агресивність, яка нікому не шкодить, на протилежну, викликану бажанням усунути джерело болю або стресу. Тобто виникає тип агресії, який набуває рис внутрішнього бажання заподіяти шкоду або знищити щось у своєму оточенні, що стає джерелом надзвичайного невдоволення.

Оскільки агресивність неоднорідна – в різних ситуаціях потрібно діяти по-різному. В одних випадках потрібно підтримати дитину, а в інших – захистити від агресивності. Інакше кажучи важливо розуміти, чи дії дитини самозахисні чи ворожі і чи не переносить вона свою лють з винного на безвинного.

Наше завдання – навчитися розбиратися в психологічних особливостях дитячої поведінки та допомогти дітям адаптуватися до навколишнього світу:

  • Підтримувати здорову наполегливість, старання для досягнення мети;

  • Концентрувати енергію дитини, для того щоб отримати бажаний результат;

  • Допомагати дитині звільнитися від непотрібної агресії до інших, до себе, до суспільства.

Пам’ятайте!

Мова йде не про те, щоб вибити ворожість палицею. Фізичні покарання, обмеження, утиски ніколи не допоможуть впоратися дитині зі своїми агресивними почуттями. Швидше навпаки, покарання сприяє підтриманню агресивної поведінки й накопиченню негативних почуттів.

Коли діти діють агресивно або роблять боляче одне одному, ми можемо припускати, що раніше вони самі страждали і їхнє емоційне «я» уражене. Уражання нашої самоповаги, почуття любові до себе є головним джерелом подібних вчинків. Дитина, яка демонструє ворожу поведінку, відчуває гнів, нехтування, незахищеність тривогу та образу. Вона або не здатна, або не може, або боїться висловити те що відчуває.

 

Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів записів

Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites