Адаптація п’ятикласників до навчання у середній школі

У процесі навчання у школі дитина проходить через ті чи інші кризові етапи, кожний із яких має свою специфіку, свої проблеми, що потребують особливої уваги педагогів, батьків та психологічної служби навчального закладу. Одним із цих етапів є перехід учнів початкової школи у середню.

П’ятий клас – кінець дитинства, період, що безпосередньо передує підлітковому. У цей час діти відкриті і довірливо ставляться до дорослих, визнають їх авторитет, чекають від учителів, батьків та інших дорослих допомоги і підтримки. Це відкриває великі можливості для виховних впливів.

Але 5-й клас – це період адаптації до середньої ланки щколи.

АДАПТАЦІЯ - процес пристосування до нових умов чи вимог середовища, результатом якої має бути пристосування, що є показником життєвої компетентності індивіда.

Адаптація дитини до навчання у середній ланці школи відбувається не одразу. Це досить довгий процес, пов’язаний зі значними проблемами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру.

Причини можливих  проблем п’ятикласників  такі:

1. Починаються особистісні зміни, пов’язані з початком підліткового періоду. Починають формуватися ціннісні орієнтації, закріплюватися риси характеру, тому важливо, який поруч дорослий. Авторитет, зразок? Самооцінка дитини дедалі менше починає залежати від навчальних успіхів, а дедалі більше – від того, як її цінують та сприймають. Тому створення психологічної атмосфери доброзичливості, уважності, тактовності з боку всього педколективу є особливо важливим для  адаптації п’ятикласників.

2. Відбуваються об’єктивні зміни у навчальній діяльності: з’являються нові предмети і нові учителі; збільшується обсяг інформації, яку потрібно не просто прослухати, а запам’ятати; стає інтенсивнішим внутрішній ритм уроків; індивідуальний темп роботи учителя досить швидкий і діти не встигають за ним; п’ятикласникам ще потрібні фізкультхвилинки або паузи для розслаблення.

Труднощі у сфері спілкування з однокласниками є для дитини важливішими ніж проблеми у навчанні.  Кожна дитина повинна мати можливість компенсації, тобто прояву себе у чомусь іншому. Саме класний керівник має допомогти дітям, у яких щось не склалося, «підняти» їх в очах однокласників. Практичний психолог веде супровід адаптаційного періоду, що включає різні види роботи з учнями, вчителями, батьками.

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ УЧНІВ 5 КЛАСУ

1.  Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

 2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

 3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

 4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

 5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

 6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

 8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

 9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

 10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

 11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

 12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

 13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

 14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

 15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

 

Вікові та психологічні особливості учнів 6-х класів

Шестикласники характеризуються: - різким зростанням пізнавальної активності й допитливості; - активізацією пізнавальних інтересів; - підлітку стає цікаво багато з того, що далеко

виходить за рамки його повсякденного життя.

1. Цей вік можна позначити як період «зеніту допитливості». Недарма серед психологів поширений жарт, що підліток знає все і цікавиться всім, що не входить до шкільної програми
2. Пізнавальні процеси • З 6-го класу починається інтелектуалізація пізнавальних процесів: • уваги, • пам'яті, • уяви, • мислення, • мовлення. • Активно розвивається логічна пам'ять, але сповільнюється розвиток механічної пам'яті, що пов'язано зі збільшенням обсягу інформації. Можна говорити про сформованість словесно- логічного мислення, на основі якого починається становлення теоретичного рефлексивного мислення, характерного для високого рівня розвитку інтелекту.
3. Рекомендація Для розвитку теоретично рефлексивного мислення учням 6-го класу важливо розуміти навчальний матеріал, а не заучувати його напам'ять (крім віршів)
4. Провідний вид діяльності у шостому класі в дитини виникає потреба в серйозній самостійній діяльності, яка цілком може задовольнятися в рамках шкільного навчання. Навчання може набути нового особистісного змісту, стати діяльністю із самоосвіти та самовдосконалення
5. Рекомендація Необхідно спонукати учня до додаткових занять із певних навчальних предметів. Дорослим важливо керувати інтересами дитини, інакше вона сама почне керувати ними. Це може призвести до виникнення проблем, пов'язаних із протиправною і девіантною поведінкою.
6. Соціальна ситуація розвитку У 6-му класі в дитини виникає потреба в самостійності і спілкуванні з однолітками. Самостійність шестикласника виражається в основному в прагненні до емансипації від дорослих, звільненні від їх опіки та контролю.
7. Рекомендація Учень відчуває сильне бажання бути самостійним і рівним з дорослими у правах. Тому, спонукаючи його до додаткових занять із певних навчальних предметів, дотримуйтеся обережності! Зайвий тиск боку дорослих призводить до протилежної реакції – небажання робити те, що нав'язують, до апатії або бунту.
8. Мотивація У 6-му класі в дитини з'являється характерна особливість - прагнення до самоосвіти. Якщо за час навчання в 1 - 5 класах в неї склалася мотивація досягнення успіхів, то самоосвіта шестикласника буде пов'язана з навчанням у школі, при мотивації уникнення невдач - із захопленнями не навчального характеру (беззмістовного спілкування з однолітками і под.).
9. Рекомендація Наголосити батькам учнів 6 класу на необхідності спостерігати за інтересами й захопленнями їхніх дітей. Батьки повинні вчасно запобігати небезпеці неблагополучного розвитку дитини!
10. Новоутворення Центральним новоутворенням молодшого підліткового віку (11-13 років) вважається почуття дорослості - ставлення підлітка до себе як до дорослого, відчуття й усвідомлення себе дорослою людиною. Дорослішати шестикласника змушують обставини, пов'язані з фізичними змінами в його організмі. Прояв почуття дорослості починається з наслідування зовнішніх форм, що спостерігає підліток у поведінці дорослих людей (зміни в зовнішньому вигляді, манерах тощо.).
11.  Рекомендація Рекомендувати батькам обов'язково поговорити з дітьми про зміни в їхньому організмі. Дитина, спостерігаючи в собі зміни, боїться про них запитати. Все, що відбувається в момент фізіологічного дорослішання з дитиною, здається їй протиприродним і дуже нагадує страшну хворобу.
12. Спілкування У 6-му класі в дітей підвищується увага до соціального статусу, який вони мають у класі серед однолітків. Шестикласники починають проявляти інтерес до дітей протилежної статі і взаємин із ними.
13.  Рекомендація Якщо в учня виник конфлікт з однокласниками, спонукайте його вирішувати конфлікт самостійно. Розвивайте в дитини здатність до психологічної адаптації та самозахисту. Уникайте порад типу: «А ти дай йому здачі!» Навчіть дитину рахуватися з чужою думкою, з гумором ставитися до своїх недоліків, не боятися виглядати смішним. Тоді в подальшому дитина навчиться уникати багатьох проблем і неприємностей, пов'язаних зі спілкуванням.
14.  Психологи нагадують, що «вчитель помирає в авторитарному монолозі і відроджується в діалозі - співробітництві з учнями».
15. Умови успішного виховання: - Включати дитину в значущу для неї діяльність. - Демонструвати наслідки вчинку для референтної (значущої) для учня товариської групи. - Надати можливість дитині змінити роль своєї особистості в групі. - Ураховувати мотиви активності особистості (чого домагається школяр, так чи інакше проявляючи себе). Врахування цих умов особливо допоможе вам у роботі з «важкими» учнями, дітьми- «кар'єристами», інфантильними учнями.

 

Про підлітків.

                У всіх країнах, коли мова заходить про підлітків, говорять про "важкий", "перехідний", "невдячному" віці. Зникає безпосередність, простота, відкритість, радісне дитинство Підлітки робляться замкнутими, образливими, насмішкуватими і навіть ворожими по відношенню до батьків. У самих люблячих дружних сім'ях батькам доводиться переживати цей важкий період. Наші діти перестають бути дітьми, і валяться наші відносини з ними, як з дітьми. Щасливі ті батьки, у яких виникають близькі та дружні відносини з дорослими дітьми. З часом вони стануть щасливими дідусями і бабусями. Але до цього треба пройти важкий час перехідного віку - 13-ти, 14-ти, 15-ти, 16-ти років.

               У чому суть перехідного віку? Мабуть, найхарактерніша риса підлітків - їх критичне ставлення до всього. І маленькі діти часом вередують, не слухаються, грублять, обдурюють, але вони ніколи не ставлять під питання авторитет дорослих, батьків або викладачів. Підлітки ж починають сумніватися в усьому і критично ставляться до всього. По-перше, до самих себе - до своєї зовнішності, до того, як треба одягатися, як вони виглядають, як тримати себе відповідно до віку, яке враження вони справляють на товаришів. Сумніваються і в своїх здібностях. Добре було мріяти в дитинстві стати балериною або космонавтом, а тепер треба довести, в тому числі і самому собі, що ти на щось здатний. Будь-яке критичне ставлення до них - вже не кажучи про глузливому - болісно переживається підлітками.

               Таке роздратовано-невпевнене ставлення до самого себе призводить до загострено-критичного відношення до дорослих, особливо до батьків. Як знаком батькам тон підлітків, коли на найпростіші запитання на кшталт: "Ти пообідав?" або: "Ти відправив лист?", вони відповідають страдницьким голосом "Так ..." або "Ні ...", ніби хочуть сказати:" І як можна питати про подібні дурниці? "

              Підлітки завжди скаржаться, що батьки їм не довіряють, не вірять в них, в їх здатність впоратися з якими-небудь труднощами, правильно вирішити те чи інше життєве питання, що дорослі набридають своїми порадами. Ми не можемо вірити, що підлітки завжди зуміють самі знайти правильне рішення, вчасно помітити небезпеку. Ми знаємо, що вони нездатні уникнути помилок, можуть нашкодити собі, потрапити в біду. Як захистити їх від небезпек, як тут не втрутитися, як утриматися від порад? У той же час ми знаємо, що якщо не розвинеться в них здатність приймати самостійні рішення, якщо не навчаться вони розуміти, що правильно і що неправильно, це непоправно. Мені здається, що батьківська мудрість полягає в тому, щоб надавати підліткам як можна більше самостійності в рішеннях, при цьому не послаблюючи уваги, не знижуючи турботи про них. Ми повинні залишатися досить чуйними, щоб не прогавити - раптом щось іде неправильно, раптом підлітку потрібна допомога. Важтей вміти слухати і чути те, про що часто вони не говорять.

                   Отроцтво - період засвоєння, закріплення моральної самостійності та відповідальності. Це набувається тільки на досвіді. І єдиною допомогою у процесі придбання цього досвіду стають прояви довіри, співчуття, уваги, розуміння з боку батьків і старшого друга. Підліткам потрібна свобода, але також і впевненість, що за ними хтось стоїть, що вони не самотні.

                     Яке ж місце повинні займати дисципліна і правила поведінки? Наприклад, про повернення додому на певну годину, про виконання домашніх обов'язків? Мені здається, що цих правил не повинно бути багато, але вони повинні бути твердими.

                     Звичайно підлітки обурюються - це природно! Але дуже важливо, що є правила, є сімейний уклад і порядок, якого вони повинні підкорятися. Мені часто малюється такий образ - душевна життя підлітка схожа на стан людини, що намагається вийти у темряві з чужого будинку. І він натикається на тверді предмети: столи, стільці. Навіть якщо він тільки натикається на них, йому все-таки легше знайти вихід, ніж якщо б всі предмети були м'якими або безформними. Важливо пам'ятати, що не можна нав'язувати підлітку власні уявлення. Не можна вимагати, щоб те, що надихає нас, що нам здається зворушливим або красивим, викликало ті ж почуття у наших дітей.

                   Треба пам'ятати, що підлітки сприймають себе майже дорослими. Батьки ж бачать у них і тих, ким вони стали зараз, і тих, ким вони були кілька років тому, тобто сприймають їх зовсім ще маленькими. У цьому випадку виникає конфлікт між поданням підлітка про самого себе і представленням батьків. Величезне значення для підлітка мають однолітки. Опинитися чужим, іншим серед товаришів - саме важке переживання. Бути прийнятим в компанію здається найважливішим досягненням. Якщо всі носять джинси, повинен мати джинси і я, якщо всі курять, повинен курити і я, якщо всі п'ють, повинен пити і я.

                    В атмосфері бездумного наслідування товаришам, невпевненості в собі, критичного ставлення до авторитету батьків та недостатнього інтелектуального багажу, щоб розібратися у всіх цих протиріччях, в підлітках прокидаються нові почуття, нова готовність до любові. Романи і залицяння серед підлітків часто приймають дивні і начебто неромантичний форми. Від сором'язливості і невміння виникають грубість і незграбність. Але все-таки це кохання - перше кохання в житті людини. Діти люблять батьків, але народжується любов зовсім іншого роду. Закоханість, почуття любові до ровесниці або сверстнику хвилює і бентежить підлітка. Ніщо з минулого досвіду відносин з людьми не підказує йому, як себе вести в цьому новому для нього світі, яких правил триматися? Що саме в цьому хлопчику або цій дівчинці мені подобається? Чого я хочу від наших відносин?

                    Ніякими роздумами та нотаціями не можна допомогти підлітку розібратися у своїй закоханості. Ніхто не може навчити його любові. Добре, якщо на зорі юнацтва у нього вже сформувалося поняття про те, що таке справжня любов, - з книг, з тих відносин, які він спостерігав в сім'ї, в житті. Але розібратися в цьому йому має бути самому. Слава Богу, якщо у підлітка існує можливість спілкування з розуміючими, люблячими, терплячими дорослими друзями чи батьками. Не можна нав'язувати відвертих розмов, не можна вимагати відвертості - важливо вміти слухати, "приймати сигнал", якщо навіть сенс цих сигналів - "Не питай мене", "Не кажи зараз зі мною". Важливо вміти мовчати і все-таки залишатися люблячими та уважними.

                   Перед батьками підлітків стоїть важке двоїста задача: зрозуміти і прийняти як факт, що дорослішають діти повинні відійти від них, повинні стати самостійними, може бути зовсім іншими , ніж уявляли батьки. Це законно, нормально і правильно.

                  Сім'я покликана дати підлітку досвід сімейного укладу, порядку, визначених принципів і правил. Навіть якщо підлітки бунтують, важливо, щоб було проти чого бунтувати, щоб була стіна, об яку можна забитися, але до якої в хвилину потреби можна припасти, шукаючи опори.