Поради батькам учнів 1-4 класів

                Щоб уберегти Вас від деяких, на жаль дуже поширених помилок, ми хочемо запропонувати Вам кілька порад. Прочитавши їх, подумайте, які для Вас і Вашої родини найбільш актуальні. Спробуйте виконувати хоча б їх. Якщо Вам вдасться розумно організувати життя Вашої дитини, це полегшить Вам взаємне пізнання, вбереже від багатьох неприємностей у майбутньому і подарує години спілкування з близькою людиною. Отже, деякі практичні рекомендації.

1.   Будіть свою дитину спокійно. Прокинувшись, вона повинна побачити Вашу посмішку і почути ласкавий голос. Не підганяйте зранку, не смикайте по дрібницях, не докоряйте за помилки, навіть якщо вчора попереджали.

2.   Не квапте. Уміння розраховувати час – Ваша задача, і якщо Вам це погано вдається, це не провина дитини.

3.   Не відправляйте дитину в школу без сніданку: до шкільного сніданку їй доведеться багато попрацювати.

4.   У жодному разі не прощайтеся, попереджаючи: «дивись не балуйся», «веди себе добре», «щоб сьогодні не було поганих оцінок» і т. ін. Побажайте дитині удачі, підбадьорте, знайдіть кілька ласкавих слів – у неї попереду важкий день.

5.   Забудьте фразу «Що ти сьогодні отримав?». Зустрічайте дитину після школи спокійно, не ставте їй тисячу питань, дайте розслабитися. Якщо ж дитина занадто збуджена, якщо прагне поділитися чимось, не ігноруйте, не баріться, послухайте – це не займе багато часу.

6.   Якщо бачите, що дитина засмучена, але мовчить, не допитуйтесь, нехай заспокоїться, тоді і розповість сама.

7.   Вислухавши зауваження вчителя, не поспішайте влаштовувати прочухана, постарайтеся, щоб Ваша розмова з учителем відбувалася без дитини. До речі, завжди не зайве вислухати «обидві сторони» і не поспішати з висновками.

8.   Після школи не поспішайте сідати за уроки, необхідно дві, три години відпочинку (а в першому класі добре б години півтори поспати) для відновлення сил. Найкращий час для приготування уроків з 15 – ої до 17 – ої години.

9.   Не змушуйте робити всі уроки в один присід, після 15 – 20 хвилин занять необхідні 10 – 15 хвилинні «перерви». Краще, якщо вони будуть рухливими.

10. Під час приготування уроків не сидіть «над душею». Дайте дитині можливість працювати самій. Але вже якщо потрібна Ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон, підтримка («не хвилюйся, все вийде», «розберімося разом», «я тобі допоможу»), похвала (навіть якщо не дуже виходить).

11.  У спілкуванні з дитиною намагайтеся уникати умов: «якщо ти зробиш, то…», деколи умови стають нездійсненними незалежно від дитини і Ви можете опинитися в дуже складній ситуації.

12.  Знайдіть протягом дня бодай півгодини, коли Ви будете належати тільки дитині, не відволікайтеся на домашні турботи, телевізор, спілкування з іншими членами родини. У цей момент важливіше всього її справи, турботи, радості і невдачі.

13.  Виробіть єдину тактику спілкування всіх дорослих у сім'ї з дитиною, свої розбіжності з приводу педагогічної тактики вирішуйте без дитини. Якщо щось не виходить, порадьтеся з учителем, лікарем, психологом. Не вважайте зайвою літературу для батьків, там Ви знайдете багато корисного.

14.  Пам'ятайте, що протягом навчального є критичні періоди, коли вчитися складніше, швидше настає стомлення, знижена працездатність.

Це:  перші 4 – 6 тижнів для першокласників;

3 – 4 тижні для учнів 2 – 4 класів;

кінець другої чверті;

перший тиждень після зимових канікул;

середина третьої чверті.

У ці періоди слід бути особливо уважними до стану дитини.

15.  Будьте уважні до скарг дитини на головний біль, втому, погане почування. Найчастіше це об'єктивні показники труднощів навчання.

16.  Врахуйте, що навіть «зовсім великі» діти (ми часто говоримо «ти вже великий» 7 – 8 річній дитині) дуже люблять казку перед сном, пісеньку і ласкаве прогладжування. Все це заспокоює їх, допомагає зняти напруження, що накопичилося за день, спокійно заснути. Намагайтеся не згадувати перед сном неприємностей, не з'ясовувати стосунки, не обговорювати завтрашню контрольну і т.ін.

       Завтра новий день, і Ви повинні зробити все, щоби він був спокійним, гарним і радісним. Трошки напружившись, можна прожити його без нервування і нотацій.

 

Шановні батьки !

 

               В житті ваших дітей настає етапний момент, чудовий, прекрасний момент – початок шкільного навчання. Саме у першому класі діти і батьки складають свій перший іспит разом.

               Подальше навчання й адаптація дітей буде залежати не тільки від готовності дитини до школи, а й від поведінки самих батьків, від підтримки та розуміння дитячих проблем, від серйозного ставлення до шкільних справ своєї дитини.

                Психологічна готовність до школи відіграє певну роль в процесі адаптації до школи кожної дитини. Тому перш за все зверніть увагу на три взаємопов’язані компоненти психологічної готовності: морфогенетичну, інтелектуальну та соціальну.

                Морфогенетична. Успішність навчання багато в чому залежить від стану здоров’я дитини. Шестирічна дитина отримує подвійне навантаження, бо відбуваються інтенсивні зміни в її організмі поряд з учбовими навантаженнями. Морфологічна та функціональна незавершеність усіх систем і органів впливатиме на навчання та адаптацію дитини до шкільного навчання. Навантаження буде зазнавати опорно-руховий апарат (сидіння за партою). Слабко розвинені дрібні м’язи кисті, тому у дітей втомлюється рука. Спазми блокують вільні рухи, м’язовий каркас напружується і звідси причина соматичних захворювань. Розвиток дрібної моторики руки перебуває у тісному зв’язку з розвитком мовлення й мислення дитини, тому виконання вправ для розвитку дрібної моторики руки стане в нагоді дошкільнику.

                 У цьому віці у дітей незначна стійкість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження. Усе це треба враховувати, будуючи свою взаємодію з дитиною.

                Інтелектуальна готовність дитини залежить від обставин, в яких вона виховувалась. Інтелектуальна зрілість – це сприйняття, увага, аналітичне мислення, порівняння, аналіз. Важливий не стільки обсяг знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомлення. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики руки та пальців. Перш ніж давати знання, потрібно навчити дитину думати, сприймати , спостерігати.

        Працюйте з дитиною в плані її інтелектуального розвитку:

• читайте щоденно дитячі книжки;

• разом спробуйте робити невеличкі перекази того, чого читали;

• давайте кілька запитань за текстом;

• спробуйте розв’язати маленькі задачі. Це можна робити під час прогулянки у вигляді гри, на подвір’ї, в лісі, де завгодно.

                Не забувайте, що саме дошкільні й молодші шкільні роки великою мірою визначають майбутнє дитини. Дитина фіксує все: і те, як ви себе поводите, що і як ви кажете. Будьте прикладом для своїх дітей.

                Соціальна готовність – це здатність дитини жити й розвиватися в соціальному оточенні, її адекватність. Це й навички комунікації, вербальна активність, виконання вимог. Кожна дитина в період адаптації займе в колективі свій відповідний статус. На цей процес суттєво вплине її психічне здоров’я. Тому психологічний клімат сім’ї буде впливати на дитину. Сімейне виховання – це запорука психічного здоров’я дитини. Роль сім’ї у формуванні самооцінки дитини, її характеру, її становленні є найголовнішою і найважливішою. Саме сім’я насамперед впливає на гнучку психіку дитини і тому несе головну відповідальність за поведінку й особистісні особливості своєї дитини.

 

 

 

         Як підтримати дитину в період адаптації до школи?

• Повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа ні на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

• Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

• Не соромтесь демонструвати дитині cвою любов, дайте їй зрозуміти, що будете любити за будь-яких обставин.

• Не бійтесь „залюбити” свою дитину, беріть її на коліна, обіймайте та цілуйте, коли вона того забажає.

• В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження. 

• Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

• Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханням – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Якщо дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – сама крайня та сама тяжка за своїми наслідками каральна міра.

    Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень.

Отже, для того, щоб підтримати дитину, необхідно:

1. Спиратись на сильні сторони дитини.

2. Уникати підкреслення невдач дитиною.

3. Показувати, що ви задоволені дитиною.

4. Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.

5. Вміти допомогти дитині поділити великі завдання на частини, з якими вона може впоратись.

6. Проводити більше часу з дитиною.

7. У стосунках з дитиною активно використовувати гумор.

8. Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб справитись із завданням.

9. Дозволити дитині самій розв’язувати проблеми там, де це можливо.

10. Уникати дисциплінарних покарань та заохочень.

11. Приймати індивідуальність дитини.

12. Проявляти емпатію (розуміння стосунків, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру у вашу дитину.

                У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо дитини вирішуйте без неї.Не забувайте запитувати дитину, як пройшов шкільний день, не тільки першого вересня, але й в інші дні.Обговорюйте з нею проблеми врівноважено. Першого місяця дошкільне коло захоплень притягує малюка більше, ніж школа, і буде грубою помилкою із боку батьків примушувати дитину одразу змінитися.

                Початкова школа – основа для подальшого навчання, виховання навичок самоорганізації і навчання, фундамент позитивного ставлення до самого себе і навколишніх. Вона повинна бути частиною щасливого дитинства.

 

 

 

Поради психолога батькам щодо успішного навчання дітей:

1. Дотримуватися загально прийнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім’ї його обов’язків, конторолювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, внутрісімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитися її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями та способами їх задоволення.

3.Знати товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.

4.Виховувати в дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров’я, культивувати розуміння обов’язку, допомагати в майбутньому своїм престарілим батькам і родичам, дітям, усім нужденним людям утримувати свою сім’ю.

5.Компетентно й педагогічно грамотно (без повчань, моралізування, докучливості, залякування, з урахуванням вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани, токсикомани, алкоголіки). Намагатись, аби перша інформація про наркотичне лихо та сумнівний кайф надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії, з вулиці тощо.

6.Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин.

7.Розвивати й заохочувати самостійність у дітей, уміння відстоювати свою позицію, власні переконання; навчати протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, «прикрашеного» наркотичними й токсичними речовинами,алкоголем тощо.

8.Підтримувати постійний зв’язок зі школою, іншими виховними структурами суспільства, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління.

9.Знати й уміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин, алкоголю тощо (зміни фізичного стану, поведінки, активності тощо).

10.Бути готовими до консультацій із педагогами, психологами, медиками; до відвертої та спокійної розмови з дитиною; до прийняття певних дисциплінарних рішень щодо обмеження непродуктивного часу життя дитини й контактування її з підозрілими товаришами. Первинною профілактичною роботою стає якомога повна інформація про фізичне, психологічне й духовне здоров’я людини, його збереження.

Доброзичливий, здоровий клімат у школі допомагає викликати учнів на відверту розмову, краще сприйняти інформацію. Тяжіння підлітка до вживання психоактивних речовин найчастіше є симптомом більш загального особистісного неблагополуччя, ніколи не буває випадковим, а є логічним завершенням попереднього розвитку. Саме ці особливості викликають відхилення в поведінці, напруженість у соціальних контактах, які в свою чергу пов’язані з виникненням потреби змінити свій психічний стан.

Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей.

Батьки у взаєминах зі своїми дітьми мають зменшувати хворобливість їхніх переживань з приводу невдач, допомогти їм емоційно долати ситуації, пов’язані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, неточності.

Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один… два… десять… відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи». «постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може… тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, педагогічний одвічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрил кою і ненавидить учіння, школу, а може й… вас.

Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину не зважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою у собі і долати невдачі. А як же ставитися до невдач?. . . Вона вас засмучує і… все.

Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє покарання, тому й не доцільно карати за одні й ті ж самі помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибирати один – той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації най значущіших для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.

Правило 7: - головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Людина схильна сприймати будь-яку оцінку глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.

Правило 8: - найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та не успіхами сусіднього Івана.

Правило 9: не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого нема за що похвалити.

Правило 10: означає в морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних старань. Оцінювати дитячу працю потрібно індивідуально, тактовно. Саме за такої умови в дитини не виникне ні ілюзії повного успіху, ні відчуття цілковитої невдачі.

Правило11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання, й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої не можливо досягти.

Правило 12: не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою, дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Але найчастіше так буває, коли справи з навчанням не дуже запущені і до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні.

Для того щоб правила були ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід самостійно навчити оцінювати свої досягнення. вміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.

 

Рекомендації батькам гіперактивних дітей.

• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.

• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».

• Говоріть стримано, спокійно і м’яко.

• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.

• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.

• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.

• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання, гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі:тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

 

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей.

 У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

•          Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

•          Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності ;

•   Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

•   Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;

•   Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

•   Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

•   Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

•   Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.

•   Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

 

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки.

•   Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

•   Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

•   Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

•   Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

•   Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

•   Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

•   Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

•   Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

•   Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

•   Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.