Середа
23.01.2019
17:57
Ви увійшли як Гість
Група "Гості
   
Ласкаво просимо!
    на офіційний сайт Попаснянської багатопрофільної гімназії №25
Головна Реєстрація Вхід

Меню сайту

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 110

Міні-чат

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 

Батькам про суїцид

Однією з найголовніших проблем сьогодення є проблема зростання кількості самогубств серед дітей, підлітків, молоді та дорослих. Здавалося б, інстинкт збереження - наймогутніший з-поміж усіх інстинктів будь-якого живого організму. Що ж має статися, щоб зламався придуманий природою найнадійніший страховий механізм? Це питання виходить далеко за межі біології, медицини й зачіпає всі сторони нашого буття.

Серед людей дуже широко поширена думка, що спроби суїциду роблять тільки психічно неврівноважені люди, які страждають різними психічними захворюваннями, такими як шизофренія, параноя, а також деякі інші захворювання нервової системи. Насправді ж це зовсім не так. Переважна більшість самогубств скоюються абсолютно психічно здоровими людьми, які дуже чітко усвідомлюють свої дії.

Як правило, причинами суїциду стають суто особисті проблеми і переживання, нерідко здається безвихідним становище, з якого легко можна знайти вихід. Найбільш вразливими у таких ситуаціях є підлітки. Причому дуже часто дорослі дивуються, коли дізнаються, що штовхнуло дитину на подібний крок – причина може бути настільки незначною, що доросла людина просто не звернула б на неї особливої ​​уваги. Для дитини ж вона глобальна. Характерним для мотивації підліткових самогубств є почуття безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образи власної гідності, максималізм в оцінках людей і подій, невміння передбачати справжні наслідки своїх вчинків. Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднанні з вищевказаними рисами породжує відчуття безвихідності, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та самотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до небезпеки скоєння самогубства дитиною або підлітком.

Розглянемо фактори, які впливають на суїцидальну поведінку підлітків:

Суїцидальна спроба. Якщо в минулому людини була спроба самогубства, то це є ознакою того, що незавершений суїцид може статись у майбутньому. Деякі суїцидальні спроби не сприймаються оточуючими як серйозні, дуже часто люди реагують на них роздратованими зауваженнями. Проте статистика свідчить, що 12% осіб, які здійснили суїцидальну спробу, обов'зково через певний час зроблять повторну спробу і досягнуть бажаного.

Суїцидальна загроза. Популярний міф про те, що ті, хто говорять про самогубство ніколи цього не зроблять, як уже доведено, є небезпечним і хибним. Навпаки, багато людей, які скоїли самогубство, напередодні говорили про це. Деякі суїциданти досить чітко говорять про свої наміри. Існують прямі твердження: "Я не можу цього витримати. Я не хочу більше жити". Часто вислови можуть бути замаскованими: "Ви не повинні за мене турбуватись. Я не хочу створювати вам проблем", "Я хочу заснути і ніколи більше не прокинутися", "Скоро, дуже скоро цей біль буде позаду", "Вони дуже пожалкують, коли я їх залишу", "Мені хотілося б знати де батько ховає рушницю" і тому подібні.

Ситуаційні фактори. Такі серйозні стресові ситуації, як хвороби, економічні негаразди, смерть близьких або сімейні проблеми часто перевищують можливості захисних механізмів людини. В результаті кризи з'являються відчай і безпорадність. Ситуаційні фактори часто призводять до суїцидальної реакції. Важливе значення мають сімейні відносини. Тяжка сімейна атмосфера глибоко травмує усіх членів родини. Дослідження показують, що багато підлітків, які скоїли самогубство, терпіли домашнє насильство, були свідками конфліктів між батьками, зазнали нерозуміння і неповагу з боку батьків, пережили розлучення батьків.

Емоційні порушення. Емоційні переживання є важливими ознаками суїцидальної поведінки. Більшість потенційних самогубців страждають від депресії, яка часто починається з тривоги і апатії. Ознаками емоційних порушень є такі зміни як втрата апетиту або надмірне переїдання, безсоння або підвищена сонливість, скарги на соматичне нездужання (болі в животі, головні болі, постійна кволість), зневажливе ставлення до своєї зовнішності, постійне почуття самотності, провини або суму, відчуття апатії, уникання контактів, ізоляція від друзів або сім'ї, порушення уваги, заглиблення в роздуми про смерть, відсутність планів на майбутнє, різкі вияви гніву, які виникають через дрібниці.

Фактори ризику. Попередні спроби самогубства, суїцидальні загрози, суїциди в сім'ї, алкоголізм, наркотична залежність, важкі депресії, хронічні або смертельні захворювання, тяжкі втрати, сімейні проблеми, фінансові проблеми - ці всі обставини є факторами ризику для тих, у кого спостерігається схильність до суїциду.

А чи можете ви допогти людині, яка має певні проблеми? Звичайно так! Найперше і найважливіше з того, що ви можете зробити, це бути уважним слухачем, таким чином ви надаєте безцінну допомогу, вислухавши розповідь про почуття та переживання, страхи та печалі, провину та гнів людини, яка загубилися у власних проблемах. Інколи навіть якщо ви просто посидите з нею це буде доказом вашої зацікавленості і турботи.



Правила спілкування батьків з дитиною

         Безумовно приймайте дитину: любіть її не за те, що вона гарна, розумна,здібна, відмінно навчається, допомагає батькам, а просто за те, що вона є.

         Підтримуйте в дитині позитивне ставлення до себе: з цією метою висловлюйте їй свою любов, визнання її успіхів та досягнень, властивих їй здібностей та індивідуальних особливостей.

         Ставтесь до дитини з повагою, не принижуйте її особистість,що формується.Не використовуйте у спілкуванні з дитиною накази, команди, погрози, звинувачення, висміювання.

         Не втручайтеся у справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить про допомогу.Своїм невтручанням ви повідомляйте їй: « З тобою все гаразд! Ти звісно впораєшся!»

         Якщо дитині важко і вона готова прийняти допомогу дорослого, необхідно обов’язково допомогти їй. При цьому візьміть на себе тільки те, що дитина не може виконати сама.

         Поступово, але неухильно, знімайте з себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини та передавайте відповідальність за них їй.

         Дозволяйте вашій дитині стикатися з негативними наслідками своїх дій чи бездіяльності.Тільки тоді вона буде дорослішати та вчитися відповідати за своє життя,свої вчинки.

         В житті кожної дитини обов’язково повинні бути правила: обмеження, вимоги, заборони. Їх не повинно бути надто багато і вони повинні бути надто гнучкими.

         Якщо у дитини виникла емоційна проблема і вона хоче розповісти вам про неї, активно вислухайте її:

  • обов’язково поверніться до неї обличчям, намагайтеся, щоб її і ваші очі були на одному рівні;
  • дайте дитині висловитися, не переривайте її мову запитаннями;
  • сигналізуйте їй про те, що ви її слухаєте, перефразировуючи її твердження.

Якщо дитина викликає у вас своєю поведінкою негативні переживання,

повідомте їй про це.

Гасіть в собі будь- які спалахи гніву та роздратування. Там, де починається роздратування, закінчується любов.

Не вимагайте від дитини неможливого чи того, що важко виконати. Співвідносьте свої очікування з можливостями дитини.

Використовуйте у повсякденному спілкуванні привітні фрази: « Мені добре з тобою. Я рада тебе бачити.Я за тобою скучила.»

Щоденно не менше чотирьох- восьми разів обнімайте, погладжуйте, притискайте до себе свою дитину. І вона буде почувати себе улюбленою і захищеною у великому та невідомому світі..

Рекомендації батькам

щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей

Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями. Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допо-

магають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.

Загальні рекомендації для батьків, які живуть на кризових територіях у стані соціальної та політичної напруги:

Потурбуємось про тіло:

•  намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;

•  побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;

•  організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри;

•  харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);

•  дитині (і вам також) необхідно побільше пити (вода, солодкий чай,компот, сік, морс);

•  не відмовляйте дитині у солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;

•  не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;

•  теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.

Потурбуємось про емоційну стабільність:

•  не потрібно без особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей. Це може підвищити її тривогу. При відвідуванні таких місць необхідна обов’язкова присутність поруч СПОКІЙНОГО дорослого. Поясніть дитині, куди і навіщо ви йдете;

•  не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще. У будь-якому разі, навіть якщо ваша дитина

– підліток, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;

•  створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);

•  подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;

•  читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;

•  якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло ( укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;

•  якщо дитина особливо «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки,«битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);

•  дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;

•  дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);

•  поговоріть з дитиною про ті почуття, яких вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх,гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про по-

чуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;

•  зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.

Подбаємо про осмислення подій:

•  Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться,сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся

пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно.

•  Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки у їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.

•  У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди.

•  Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині.

•  Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.

Особлива важливість гри:

•  зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати в «Майдан», «беркут» і «майданівців», військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад в вашій квартирі, але допоможуть знизити напругу дитині;

•  вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненною або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впора-

тися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;

•  заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);

•  велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу.

Реагування дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стрессового розладу.

ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психотерапевта.

Якщо дитина опинилась в ситуації, що в її сприйнятті (і/чи в реальності) є вкрай небезпечною, близьким дорослим в найближчий час необхідно надати таку допомогу дитині:

1. Відвести дитину з місця події та створити для неї максимально комфортне і безпечне середовище: зігріти (теплий одяг, ковдра, грілка тощо), дати теплий солодкий чай (якщо можливо, з лимоном), створити тишу, вимкнути яскраве світло. Говорити із дитиною спокійним голосом, запевняючи,

що ви поруч, все гаразд і дитина в безпеці, що «все минулося».

2. Пояснити дитині, що трапилась дуже неприємна подія. Якщо в дитини є поранення, слід пояснити, що саме трапилось і запевнити в тому, що буде надана необхідна лікарська допомога. Впевняти, що ви поруч і знаєте, що слід робити в такій ситуації.

3. Слід просити дитину описати кімнату або інше місце, де вона зараз знаходиться. Запитати, чи вона вже зігрілась, чи теплий чай. Називати дитину по імені, називати інших близьких людей, які є поруч («подивися, тут є твій тато, твоя бабуся, вони поруч, все гаразд»). Намагатися дивитися дитині в очі, тримати за руку або легенько обіймати. Якщо дитина не опирається, обійняти її та робити «колихальні» рухи (як колишуть малу дитину).

4. Через деякий час дитина може почати тремтіти або рухатись,махати руками, кричати, бігати, плакати. Таке збудження є нормальним через деякий короткий період (від декількох хвилин до декількох годин) після травмуючої події. У цей період важливо не докоряти дитині і не стримувати її, а супроводжувати, тим самим дати змогу для розряду негативної енергії, що накопичилася під час травматичного стресу. Варто бути уважними, бо в цей час дитина може не контролювати себе і наражатися на небезпеку.

5. Слід дозволяти дитині плакати і виражати сильні почуття, протее запевняти, що все буде гаразд («так, ти сильно налякався/налякаляся,проте все буде добре»). Важливо надати дитині якомога більше підтримки, проте говорити небагато і простими словами: «Я поряд», «Все буде добре», «Ти в безпеці», «Мама вже їде до тебе» тощо. Також можна говорити дитині, що вона сильна і в неї все вийде.

6. У наступні за травматичними подіями дні дитина може потребувати підвищеної уваги та спокою. Вірогідно, вона буде дратівливою, вимогливою, нестриманою. Або, навпаки, здаватися боязкою та ховатися. Вона може злитися на вас або на себе. Або робити вигляд, що «нічого не сталося». Можуть спостерігатися порушення сну (утруднення засинання, нічні пробудження, кошмарні сновидіння). Можуть спостерігатися одноманітні рухи або дії, повторюватися малюнки або ігри (в тій чи іншій мірі пов’язані із пережитою подією). У цей період важливо заспокоювати дитину, перемежовувати розмови про подію, що трапилася, іншими розмовами або іншою діяльністю, що має бути приємною.

7. Щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися – це природно. Що сміливі люди – також бояться. Проте їм вдається впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна і обов’язково впорається.

8. Через деякий час дитина захоче зрозуміти сенс того, що відбулося. Можуть виникнути питання захищеності, справедливості, провини – чиєїсь і власної. Не залишайте дитину на самоті. Якщо почуття власної провини досить сильні або виникають питання про відсутність сенсу життя після травми, – це привід звернутися до психотерапевта. Дитину необхідно зорієнтувати в тих діях, що мають відбутися (лікування, процедури, похорон тощо). Важливо, щоб дитину підтримувала близька доросла людина, яка сама не є постраждалою.

9. У цей час дитина потребує розмов і відповідей на запитання.Також доцільними будуть спільні ігри, малювання, ліплення, прогулянки. Питання, які ставитиме дорослий щодо смислу гри або малюнка, допоможуть їй зорієнтуватися в тому, що сталося, та знайти нові смисли.

10. Дитина може гратися в одну і ту саму гру. Можливо, ця гра якимось чином буде пов’язана з травмуючою подією. Дитина в такий спосіб хоче опанувати ситуацію і, можливо, вийти з неї в кращий спосіб. Буде добре, якщо ви допоможете їй у цьому.

Важливо:

•  Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали.

•  Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.

•  Менше таємниць і натяків (вони ще більш лякають дитину).

•  Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне питання.

•  Підтримувати надію на краще.

•  Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини.

•  НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.

•  Не залишати дитину наодинці із своїми переживаннями, проте і не докучати їй.

•  Ні в якому разі не соромити дитину і не винуватити в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.

•  Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі.

•  Заручитися самим надією на те, що травму можливо пережити.

•  Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається упоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги.

•  У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості незвичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по допомогу ДО ПСИХОТЕРАПЕВТА.

 

 

Психологічна підтримка випускників, які беруть участь у ЗНО
(Пам'ятка для батьків)
 

Чому вони так хвилюються?

  • Сумніваються у повноті та міцності знань
  • Стрес незнайомої ситуації
  • Стрес відповідальності перед батьками і школою
  • Сумнів у власних здібностях: у логічному мисленні, умінні аналізувати, концентрації і розподілу уваги
  • Психофізичні і особистісні особливості: тривожність, стомлюваність, невпевненість у собЧим Ви можете допомогти своїй дитині в складний період підготовки та складання ЗНО?
  • Володінням інформації про процес проведення іспиту
  • Розумінням і підтримкою, любов'ю і вірою в її сили
  • Відмовтеся від закидів, довіряйте дитині.
  • Якщо школяр хоче працювати під музику, не треба цьому перешкоджати, тільки домовтеся, щоб це була музика без слів

Участь у підготовці у ЗНО

Обговоріть, який навчальний матеріал потрібно повторити. Разом складіть план підготовки.
Разом визначте, «жайворонок» випускник або «сова». Якщо «жайворонок» - основна підготовка проводиться вдень, якщо «сова» - ввечері.
Проведіть репетицію письмового іспиту (ЗНО). Встановіть тривалість пробного іспиту (3 або 4 години), організуйте умови для роботи, при яких випускник не буде відволікатися. Допоможіть виправити помилки і обговоріть, чому вони виникли.
Організацією режиму (саме батьки можуть допомогти своєму одинадцятикласнику найбільш ефективно розпорядитися часом і силами при підготовці до ЗНО)
Під час підготовки дитина регулярно повинна робити короткі перерви.
Домовтеся з дитиною, що ввечері напередодніекзамену вона раніше припинить підготовку, сходить на прогулянку і ляже спати вчасно. Останні дванадцять годин повинні піти на підготовку організму, а не придбання знань.

Як допомогти підготуватися до іспитів

      Слово «іспит» переводитися з латинської як «випробування». І саме випробуваннями, складними, часом драматичними, стають ЗНО та випускні іспити. Безумовно, іспити - справа суто індивідуальна, випускник виявляється один на один з комісією. І батькам залишається тільки хвилюватися за свою дитину, лаяти її згідно із нашою традицією або намагатися підтримати на відстані. Дорослі вже зробили все, що було в їхніх силах.

    Чудово, якщо у батьків є можливість оплачувати заняття з репетиторами, але їх допомога тільки цим ні в якому разі не повинна обмежуватися. Саме батьки можуть допомогти своєму одинадцятикласнику найбільш ефективно розпорядитися часом і силами при підготовці до ЗНО. Допомога дорослих дуже важлива, оскільки людині, крім усього іншого, необхідна ще й психологічна готовність до ситуації здачі серйозних екзаменів. Погодьтеся, що кожен, хто, здає іспити, незалежно від їх результату, осягає найважливішу в житті науку - вміння не здаватися у важкій ситуації, а провалившись - вдихнути на повні груди і йти далі. Задовго до іспитів обговоріть з дитиною, що саме їй доведеться здавати, які дисципліни здаються їй найбільш складними, чому? Ця інформація допоможе спільно створити план підготовки - на які предмети доведеться витратити більше часу, а що вимагає тільки повторення. Визначте разом з дитиною її «золотий годинник» («жайворонок» він чи «сова»). Складні теми краще вивчати в години підйому, добре знайомі - у години спаду.
      Прочитайте список питань до іспиту. Не соромтеся зізнатися дитині, що вже не дуже добре пам'ятаєте більшість розділів біології, хімії або будь-якого іншого предмета, який їй необхідно підготувати. Нехай вона просвітить вас з тих чи інших тем, а ви ставте питання. Чим більше він встигне вам розповісти, тим краще.
      Домовтеся з дитиною, що ввечері напередодні іспиту вона припинить підготовку, прогуляється, скупається і ляже спати вчасно. Останні дванадцять годин повинні піти на підготовку організму, а не знань. Обговоріть питання про користь і шкоду шпаргалок. По-перше, дитині буде цікаво знати вашу думку з цього приводу (можливо, він навіть здивується, що ви теж користувалися шпаргалками і взагалі знаєте, що це таке). По-друге, необхідно допомогти дитині зрозуміти, що діставати шпаргалку має сенс тільки тоді, коли він не знає взагалі нічого. Якщо йому здається, що, ознайомившись зі змістом шпаргалки, він зможе отримати відмітку краще, ризикувати не варто. У будь-якому випадку допомогти людині може лише та шпаргалка, що написана його власною рукою.
      У вихідний, коли ви нікуди не поспішаєте, влаштуйте дитині репетицію письмового іспиту (ЗНО).

 

                    Депресія, в основі якої лежить пригніченість усіх пси­хічних і фізичних проявів людини, у підлітків має суттє­ві особливості, що відрізняють її від депресії в дорослих. Актуальність підліткових депресій полягає не тільки в їх збільшенні за останні роки, але й у тому, що «депресія може непомітно стояти за психопатоподібними порушеннями по­ведінки, штовхати до алкоголізації або вживання нарко­тичних засобів, за допомогою яких намагаються підняти настрій, подавити глибоко скриті обтяжливі переживання».
Ознаки депресії у дітей і підлітків
Діти Підлітки
Печальний настрій Печальний настрій
Втрата властивої дітям енергії Почуття нудьги
Зовнішній прояв печалі Почуття стомленості
Порушення сну Порушення сну
Соматичні скарги Соматичні скарги
Зміна апетиту або ваги Непосидючість, неспокій
Погіршення успішності Фіксація уваги на дрібницях
Зниження інтересу до навчання Надмірна емоційність
Страх невдачі Замкненість
Почуття неповноцінності Розсіяність уваги
Самообман — негативна самооцінка Агресивність поведінки
Почуття «заслуженого знехтування» Неслухняність
Низька фрустраційна толерантність Схильність до бу
Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Січень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Архів записів

Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites